Хронічний гепатит -
дифузний запальний процес у печінці, який триває без суттєвого покращення не менше 6 місяців.
Хронічний гепатит - поліетіологічне захворювання, у виникненні якого мають значення: вірусна інфекція, дельта-інфекція, алкоголь, деякі медикаменти, промислові отрути, метаболічні порушення.
Патогенез хронічного гепатиту залежить від етіологічного фактору. У патогенезі вірусного хронічного гепатиту мають значення вірусна реплікація (відтворення віруса) та імунна відповідь хворого. Вірус гепатиту не має безпосередньої цитопатичної дії. На початковій стадії хронічного гепатиту вірус проникає у гепатоцит, після чого у ньому синтезуються вірусні субкомпоненти з подальшим збиранням повного віріона і появою достатньої кількості вірусних антигенів, на які розвивається токсична дія Т-лімфоцитів. Це веде до деструкції гепатоцита.
Патогенез алкогольного гепатиту пов'язаний з прямою токсичною дією алкоголю на мітохондрії та ендоплазматичний ретикулум печінкових клітин і виникненням гепатоцелюлярного некрозу.
При аутоімунному (люпоїдному) гепатиті внаслідок дефекту імунорегуляції в організмі продукуються антитіла до антигенів мембрани печінки, янтиядерні антитіла, антитіла до печінково-специфічного ліпопротеїну, що веде до клітинного цитолізу гепатоцитів власними лімфоцитами.
Класифікація хронічного гепатиту (за С.Д.Подимовою, 1993).
1. За етіологічною ознакою:
вірусний, алкогольний, аутоімунний, токсичний, медикаментозний, неспецифічний реактивний, вторинний біліарний при печінковому холестазі, метаболічний.
2. За морфологічною ознакою:
агресивний, персистуючий, лобулярний.
- 3. За клінічною ознакою:
хронічний активний гепатит вірусної етіології, аутоімунний, персистуючий, лобулярний.
За активністю процесу:
активний, неактивний.
За функціональним станом печінки:
компенсований, декомпенсований.
Міжнародний конгрес гастроентерологів (Лос-Анджелес, 1994) запропонував нову класифікацію хронічного гепатиту, що враховує 4 основних критерії оцінки: етіологію, патогенез, ступінь активності і стадію хронізації захворювання.
Класифікація хронічного гепатиту (Лос-Анджелес, 1994):
За етіологією:
хронічний вірусний гепатит В;
хронічний вірусний гепатит С;
хронічний вірусний гепатит Д;
криптогенний хронічний гепатит;
невизначений хронічний вірусний гепатит;
аутоімунний гепатит;
медикаментозно-індукований гепатит.
За ступенем активності:
мінімальна; маловиражена; помірно виражена; виражена.
За стадією гепатиту:
0 – фіброз відсутній;
1 – маловиражений перипортальний фіброз;
2 – помірний фіброз;
3 – виражений фіброз;
4 – цироз печінки.
Клінічні прояви гепатиту вкладаються у ряд синдромів:
- астеновегетативний (загальна слабкість, безсоння, зниження працездатності, дратівливість);
- диспептичний (поганий апетит, нудота, іноді блювота, важкість в епігастрії, відрижка, розлади стільця, здуття живота);
- гепатомегалічний (печінка щільна, поверхня її гладка,чутлива при пальпації);
- больовий (незначні болі в правому підребер'ї);
- холестатичний (шкірне свербіння, ксантоми, ксантелазми);
- жовтяничний (жовте забарвлення шкіри, склер, слизових);
- спленомегалічний (збільшення селезінки);
- геморагічний (шкірні петехії);
- артралгічний (множинні артралгії - переважним ураженням крупних суглобів).
Крім того, характерними є лабораторні синдроми:
- цитолітичний (підвищенння в плазмі крові АСТ, АЛТ, глутаматдегідрогенази, сироваткового заліза);
- мезенхімально-запальний (гіпергамаглобулінемія, прискорення ШОЕ, підвищення показників тімолової проби, СРП, серомукоїду, антитіл);
- холестатичний (збільшення у плазмі рівня лужної фосфатази, гама - ГТП, кон'югованого білірубіну, холестерину, жовчних кислот);
- печінково-клітинної недостатності (збільшення некон'югованого білірубіну, зниження протромбіну, проконвертину, проакцелерину, трансферину);
- гіперспленізму (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія).
Хронічний персистуючий гепатит перебігає безсимптомно, тому діагностується у багатьох хворих пізно. Характерними є скарги на загальне недомагання, важкість у правому підребер'ї; дискомфорт в епігастрії, диспептичні явища. При об'єктивному обстеженні хворих виявляється помірна гепатомегалія (+2см), край печінки дещо ущільнений, жовтяниці нема. Лабораторні синдроми цитолізу, печінково-клітинної недостатності зустрічаються нечасто, рівень білірубіну крові підвищується незначно, рівень трансаміназ більший від норми у третини хворих. Захворювання має доброякісний перебіг, у 25 % хворих можливе виздоровлення.
Хронічний активний гепатит характеризується розгорнутою суб'єктивною і об'єктивною симптоматикою з наявністю лабораторних синдромів цитолізу, мезенхімального запалення, гепатоцелюлярної недостатності і холестазу.
Частота клінічних симптомів:
- астеновегетативні розлади - 100 %;
- "печінкові долоні" - 59 %;
- гепатомегалія - 100 %;
- жовтушність склер - 57 %;
схуднення - 91 %;
- жовтяниця - 11 %;
- болі в ділянці печінки - 84 %;
- кровоточивість – 56 %;
телеангіоектазії - 81 %;
- підвищення температури тіла - 18 %;
диспептичний - 79 %;
- артралгії – 15 %.
Хронічний активний гепатит може мати безперервно рецидивуючий перебіг, або перебігати з чергуванням загострень і клінічних (іноді навіть біохімічних) ремісій. Виздоровлення хворих не буває, у 30-50 % випадків хронічний гепатит трансформується у цироз печінки.
Диференціальна діагностика хронічного гепатиту проводиться із гострим вірусним гепатитом, цирозом печінки і раком печінки, ехінококозом, кістою печінки.
Тактика лікування хворих визначається типом гепатиту.
Хронічний персистуючий гепатит медикаментозного лікування не вимагає. Хворим рекомендується щадний фізичний режим, дієта повинна бути повноцінною щодо вмісту білків, жирів, вуглеводів і збагачена вітамінами (стіл № 5). В період загострення рекомендується ліжковий режим. Важливе значення має санація вогнищ інфекції, особливо біліарного тракту. В окремих випадках хворим призначають гепатопротектори (легалон, карсіл, есенціале).
Хворим на хронічний активний гепатит в період загострення призначають ліжковий режим, а також дієту № 5. Медикаментозне лікування повинно бути перш за все етіологічним. Противірусна терапія проводиться у фазу реплікації віруса, для цього застосовуються інтерферони (веллферон, інтрон-А, роферон, реаферон), індуктори інтерферону (циклоферон), хіміопрепарати ( відарабін, рибавірин).
Патогенетична терапія включає у себе застосування глюкокортикоїдів (преднізолон), цитостатиків (імуран, азатіопрін), імуномодуляторів (тімалін, нуклеїнат натрію, Д-пеніциламін). Важливе значення має метаболічна і коферментна терапія (вітаміни, кокарбоксилаза, ліпоєва кислота, фосфаден, рибоксін, есенціале).
При наявності холестатичного синдрому застосовують холестирамін, білігнін, ріфампіцин, метронідазол, зіксорин, урсодезоксихолеву кислоту, антигістамінні препарати.